Історичні реліквії є свого роду документами, очевидцями життя минулих поколінь. Так і плащаниця стала свідком найвидатнішої події християнського світу – Воскресіння Ісуса Христа.

Загальновідомою є так звана Туринська плащаниця – полотно прямокутної форми довжиною 441 см і шириною 113 см, на якому відбито немовби негативне фотографічне зображення тіла Ісуса, знятого з хреста і покладеного у гробі. Для християн Туринська плащаниця є не тільки дивовижним доказом воскресіння Сина Божого, але й свідченням того, наскільки була велика ціна Його жертви. За Євангелієм один із учнів Ісуса Христа Йосип Ариматейський випросив у Понтія Пилата тіло Вчителя для поховання. Йосип разом з Никодимом зняли померлого з хреста, обмотали його полотном і поклали до могили висіченій у скелі. На третій день після смерті Спасителя  учні ввійшли до погребальної печери і замість тіла побачили лише пусті пелена, які і стали святинею. Довгий час ця реліквія зберігалася в Константинополі, а після хрестових походів була вивезена в Західну Європу. Останні шість століть перебуває вона в італійському місті Турині, від якого і отримала свою назву – Туринська. Саме ці пелена стали праобразом плащаниць, які сьогодні використовуються у церковній службі.

 Церковний обряд з використанням плащаниці не можна назвати дуже древнім. Першу згадку про те, що ранком Великої Суботи довкола церкви почали обносити «воздух», знаходимо в церковних уставах XV ст. «Воздухом» називали предмет літургічного вжитку, якому надавався різний символічний зміст; під ним розуміли, зокрема, й погребальні пелени. Невдовзі у церковній службі почали  використовувати «воздух» як «епітафіон», тобто надгробок, і прикрашати його зображенням «Покладання до гробу». Великим за розмірами «воздухом» вкривали престол. Від такого «епітафіона» і походять пізніші плащаниці. В українських храмах обряд обходу довкола церкви з плащаницею поширився орієнтовно з XVI ст.

Плащаниця, яку використовують у церковних обрядах, представляє собою велике чотирикутне полотнище з оксамиту, атласу, шовку з гаптованим чи живописним зображенням у весь зріст тіла Ісуса, у тому вигляді, у якому воно було знято з хреста і покладено до гробу. Вона символізує хресний подвиг Сина Божого, який взяв на себе гріхи всього людства заради його спасіння.

Плащаниця відносяться до так званих рухомих богослужбових тканин, що використовуються у процесії. Вона застосовується в обряді від Великої п’ятниці до Великодня і ще сорок днів до Вознесіння Христового. На плащаниці відтворено образ тіла Ісуса після зняття з хреста. Тому вона символізує не лише полотно у яке було загорнуто тіло, а й самого Спасителя. Обряд поклоніння плащаниці, який відбувається у Велику п’ятницю і суботу відтворює історичну подію і символізує вшанування Ісуса і його похорон.До Воскресіння плащаниця має символічне значення мертвого тіла Христового, а після Воскресіння – Христа, який перебувавще 40 днів на землі до Вознесіння.

Іконографічно сюжети плащаниць нескладні. Зображення сцен «Оплакування», «Покладання Христа до гробу» сформувалося на основі євангельських текстів та лягло в основу багатофігурних плащаниць. На великому прямокутному покривалі, звичайно у широкому обрамленні, вигаптувано зображення нагого Христа, над яким схилились в жалобі Богоматір, кілька архангелів та апостолів. Але в самій композиції плащаниць ніколи немає однакових, шаблонних рішень. Кожна з них є індивідуальним мистецьким твором. Сюжет й малюнок окремих постатей і орнаментів для вишивальниць, очевидно, копіювали з готового зразка іконописці чи гравери. Саме цим пояснюється схожість орнаментів і стилістична єдність гаптованих і вишиваних речей з творами живопису і гравюри. Оздоби плащаниць, риз, фелонів відзначаються великим декоративним чуттям, тонкою гармонією сполучень золота і срібла з різнобарвним шовком, монументальністю рішення форм, тісним зв’язком композиції зображень з формою предмета, на якому їх вишито.

Зразком стародавньої тканини цінної у художньому, культурному, мистецькому, духовному відношеннях є визначна пам’ятка «живопису голкою» - гаптована плащаниця кінця XVI століття, що зберігається у фондах Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. Найближчі до неї іконографічні аналоги можна побачити в плащаниці 1561 року з Троїцького-Сергієвого монастиря та в плащаниці 1601 року з Тихівського монастиря, які є вкладами Старицьких та царя Бориса Годунова. Вірогідно, що й Кам’янцька плащаниця і названі російські походять від якогось давнішого зразка. Про це свідчить їх схожість з плащаницею 1396 року з монастиря в місті Козія в Румунії.

Кам’янецька плащаниця – це велике прямокутне полотно довжиною 207 см і шириною 104.5 см ніжно-золотистого тону обшите бахромою. По периметру має обрамлення з розміщеними в круглі рамки образами 16 апостолів, пророків, царів, митрополитів. У верхній частині обрамлення по центру зображено Господа Саваофа, у нижній - Хрест «Голгофу». Центральна частина композиції, яка має прямокутну форму, складає тіло Ісуса Христа у гробі над якими схилилися у скорботі 6 постатей. Біля голови – Діва Марія, Марія, Марфа. У ніг – Іоан, Никодим, Йосип. По кутах гробу над ними схилилися два Янголи. У верхній частині між святими над тілом Христа зображено двох Сирафимів та Святий Дух. Під цим зображенням читаємо напис «ПОЛОЖЕНИЕ ВО ГРОБ ГОСПОДА НАШЕГО ІСУСА ХРИСТА». Гаптовані написи супроводжують образи святих позначаючи їх постаті.

Плащаниця виконана в пастельних тонах. Обрамлення ніжно зеленого відтінку з золотим шиттям образів добре контрастує з центральним зображенням підкреслюючи його значимість. Чергування спокійних величавих горизонтальних ліній лежачого тіла Христа і округлі лінії похилених постатей та німбів тих, що оплакують створюють, виразний ритм, напливаючи немов хвилі, з обох боків на постать померлого, утворюючи наче золотисте сяйво довкола  фігуру Спасителя. Небесна блакить зоряного неба підкреслює сяяння золота та срібла. Гамма барв побудована на контрасті світлих, ніжних відтінків образів і темних контурних ліній обрисів тіл. Акцентом композиції твору є вираження скорботи і глибокого жалю на обличчях святих. Невичерпний біль втрати усього людства і у ту саму мить спокій та умиротворення простежуються у зображенні сцени. Величаво-урочистий, і разом з тим, лірично-жалібний настрій оплакування, переданий на плащаниці, перекликається з народними плачами-голосіннями. Майстри мовою мистецьких засобів змогли передати сум, жаль, біль втрати, і разом з тим, безкінечну любов до вічного, до світлого і чистого образу, до надії і спасіння.

Кам’янецька плащаниця є справжнім шедевром церковного мистецтва. Вона являє собою культурне, художнє, духовне надбання нашого народу.  І є цінною спадщиною минулих поколінь. 

Старший науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець»,  Кулішова Олеся

Плащаниця, XVIст.

Фрагмент плащаниці, XVIст. Зображений апостол Лука.

Фрагмент плащаниці, XVIст. Зображені святі Іоан, Никодим та Йосип.