Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Главная Контакты В избранное
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури та інформаційної політики України НІАЗ "Кам’янець", 2020р.

    тел.: (03849) 7-47-71
    факс.: 9-16-97
    http://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • ПАЛАЦИ КАМ'ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО У СВІТЛІ ІСТОРИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ

    АвторАвтор: admin  Опубліковано: 18-04-2012 

    Г.О. Осетрова - старший науковий співробітник НІАЗ "Кам'янець"

    В статті охарактеризовано такий вид забудови Кам'янця-Подільського як палац, визначаються особливості архітектури і місцерозташування палаців та їх роль у забудові міста.

    Житлова забудова Старого міста у Кам'янці-Подільському, на відміну від культових та оборонних споруд, залишається недостатньо вивченою. Такі історики XIX ст., як И. Ролле, Ю. Сецінський, В. Гульдман майже не приділяли уваги житловим будинкам та їх історії. Більше інформації про кам'янецькі будинки знаходимо в книзі історика О. Прусевича "Кам'янець-Подільський. Історичний нарис", виданій у 1915 р. Житлова забудова міста починає ширше досліджуватися з 70-х років XX ст. Велику цінність має праця М.Г. Крикуна "Люстрація Кам'янця-Подільського 1734 р. (до питання про житловий фонд українського міста у ХVIII ст.)", надрукована у 1993 р. в "Українському археографічному щорічнику", вип.2. Особливості житлової забудови Кам'янця висвітлені у книзі М.Б. Петрова "Історична топографія Кам'янця-Подільського кінця ХVII-ХVIIIст.» (2002р.).

    Виділення палаців Старого міста в Кам'янці-Подільському в окрему групу будівель зроблено Г.О. Осетровою у повідомленні "Палаци Кам'янця", надрукованому у матеріалах ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції 1995 р., де коротко було охарактеризовано такий вид забудови міста як палац, підкреслено особливості архітектури і місцерозташування кам'янецьких палаців та їх роль у забудові Кам'янця.

    Необхідно зазначити, що цілий рід питань, пов'язаних з будівництвом палаців і їх функціонуванням у Кам'янці, потребує подальшого дослідження. У даній статті на основі розширеної джерельної бази ставиться завдання більш детально висвітлити будівельну історію палаців та їх значення у формуванні вулиць і площ міста, розкрити архітектурну та історичну цінність цих пам'яток, дати відомості про їх використання у наш час, намітити перспективи вивчення теми у майбутньому.

    Значний слід в архітектурі міста Кам'янця-Подільського залишило ХУЛІ ст. Саме тоді здійснюється відбудова міста після трагічного періоду його історії - загарбання Кам'янця і частини Поділля турками. В 1699 році виходом з міста турецької адміністрації і гарнізону завершилася 27-річна окупація, за час якої місто поступово набуло помітно східного характеру. Турки збудували дві мечеті, прибудували 2 мінарети до Кафеадрального костьолу, перетвореного на мечеть, типовий східний заїзд, дві лазні, критий базар тощо. Влаштований був турецький цвинтар з характерними мусульманськими надгробками [1, 189-190].

    Разом з тим була значно зруйнована житлова забудова міста. Дерев'яні будинки розібрані на паливо, багато кам'яних споруд теж розібрано, а 1 матеріал використаний турками для ремонту оборонних укріплень [2, 52). І Після повернення міста і краю до складу Польщі (згідно з Карловецьким мирним договором), розпочався новий будівельний період, який охопив майже все XVIII століття. Протягом перших 15-20 років йде інтенсивна відбудова житлових будинків. Починаючи з 20-х років XVIII ст. будуються громадські та культові споруди [З, 30]. Оскільки Польща намагається повернути Кам'янцю його колишню могутність, будуються також кілька нових оборонних споруд і проводиться реконструкція вже існуючих укріплень [З, 31].

    Обрамлення брами

    Таким чином, протягом XVIII ст. в Кам'янці побудована і реконструйована значна кількість споруд, внаслідок чого докорінно змінилося архітектурне обличчя міста, набувши виразних рис стилю бароко, який ще Я й у XVIII ст. мав великий вплив на європейські країни. Риси нового стилю І позначилися не тільки на пишних ансамблях культових споруд, але й на 1 громадській та житловій забудові. У Кам'янці цей стиль мав деякі своєрідні особливості.

    Слід відзначити, що відбудова Кам'янця здійснювалася у межах середньовічного міста, яке виникло на півострові площею 120 гектарів, утвореному річкою Смотрич. Сама природа зумовила неможливість на той 1 час розширення міста, оточеного глибоким каньйоном річки і прямовисними скелями. Головні площі і вулиці Кам'янця змінюються, але всі відбудовчі і будівельні процеси творяться у традиційних межах середньовічних кварталів, що мали неправильні обриси. Свого часу вони сформувалися, пристосовуючись до нерівного рельєфу півострова. Численні плани Кам'янця ХVІІ-ХVIII ст. дають уявлення про тісні і звивисті вулиці, що формувалися у квартали, в яких, незважаючи на велику щільність забудови, знайшлося місце для садів і городів.

    В житловій забудові Кам'янця XVIII ст. представлені досить різноманітні типи міських садиб. Це хати, "домики", "доми", "дворики", кам'яниці, резиденції і, нарешті, палаци. Палац займав найвище місце в ієрархії міських садиб, вирізняючись розмірами та пишністю архітектурного ви рішення. Цей тип садиби належав, як правило, польської шляхти або вищих верств українського і вірменського населення міста. Ця репрезентативна житлова споруда, позбавлена оборонних рис, мала цілковито світський характер.

    У Кам'янці, який протягом кількох століть був центром Подільського І воєводства у складі Польщі, проживала велика кількість представників і польських шляхетських родів та вищого духовенства. Згідно з Описаній І міста 1734, 1789 та 1798-1800 pp., їм належали переважно "кам'яниці" та "дворики". Кількість палаців була незначною [4,111-114], [6, 1-13], [7,10-33].

    В Описі Кам'янця 1700 року, складеному спеціальною комісією за розпорядженням кам'янецького старости, цей тип міської садиби зовсім не представлений.

    Перші відомості про палаци з'являються в Описі міста 1734 року. їх спорудження пов'язане з відбудовою Кам'янця після турецької окупації. В цьому описі згадується палац стольника коронного (під №240) [б, 8]. Згідно з Описом міста 1789 року, в кінці XVIII ст. в Кам'янці нараховувалося три палаци: палац коменданта (в описі під №90), палац Рациборовського (№140) та палац кам'янецького єпископа (№317) (4, 112зв., 113, [ 116]. В Описі міста 1798-1800 pp. згадується також палац вірменського : єпископа (під №169) [7, 14зв.]. Літературні джерела містять відомості про палаци руського єпископа, турецького намісника Галіль-паші, Каетана Старжинського та Чарторийського [8, 71, 93]. У деяких джерелах палаци виступають під терміном "резиденція", тобто підкреслюється репрезентативний характер садиби.

    До нашого часу збереглися чотири палаци: Рациборовського, Чарто-рийського, католицького та вірменського єпископів. Палац коменданта фортеці (в XIX ст. палац губернатора) існував ще на початку XX ст. і був знищений пожежею в 1920 р. Залишилися кам'яні мури, які оточували палац.

    Всі кам'янецькі палаци, які збереглися до нашого часу, являють со-бою визначні пам'ятки архітектури, відзначаються цікавою і складною будівельною історією, оскільки зводилися на місці більш ранніх споруд.

    У південній частині міста, у так званих вірменських кварталах, неда-леко один від одного знаходилися одразу три палаци в п'яти вищезгада-них. Це палац коменданта на південно-східному;розі Вірменського ринку, палац вірменського єпископа на розі вулице Вірменської та Іоано-Предтеченської, палац Рациборовського на Вірменській вулиці, Палаци знаходилися в безпосередньому сусідстві з Вірменським костьолом св. Миколая (зруйнований в 30-х роках XX ст.). їх власники належали до і найвищих верств тогочасного суспільства.

    Плани міста XVIII ст. свідчать, що сучасна Вірменська вулиця, яка вливається у Вірменську площу з півдня, була частиною давньої більш довгої вулиці, яка в Описі міста 1789 року має назву "вулиця від ронделя за Тринітарами" [4,113, 113зв.]. Вона тягнулася з заходу на схід паралельно південному боку Вірменського ринку до Вірменського костьолу св. Миколая. Тут вона повертала на південь, значно розширюючись перед костьолом, утворюючи невелику площу неправильних обрисів [9, 1-2]. З усіх боків її оточували садиби, що належали визначним особам міста. З півдня знаходився "дворик" летичівського підкоморія Казимира Ліпинського, який очолював подільських прихильників польського короля Станіслава Августа Понятовського. Навпроти костьолу св. Миколая була розташована садиба, яку в Описі Кам'янця 1789 р. названо палацом Рациборовського. Рациборовські були знаним шляхетським родом на Поділлі. Один з Рациборовських пізніше, вже в XIX ст., був маршалком шляхти Подільської губернії. На площу біля костьолу з заходу виходить також кам'яна огорожа палацу коменданта, головний фасад якого був звернений на Вірменський ринок. В цьому ж районі, на північ від Вірменського костьолу з дзвіницею, знаходився палац вірменського єпископа з садом, оточеним кам'яною огорожею [9, 1-2]. Очевидно, ділянки в цій частині міста вважались престижними і безпечними з огляду на бурхливі події того часу.

    В архітектурі старовинних міст велике значення мало взаємне поєд-нання площ і вулиць. Важливо було досягти замкненості вуличних перспектив, в результаті чого городяни почували себе затишно на площах і вулицях міста. Одним з прийомів було замикання вулиці при вході на площу аркою [10, 137].

    У Кам'янці в середині XVIII ст. подібна арка була побудована в північ-ному кінці Вірменської вулиці. Перекинена через вулицю, вона з'єднала палац вірменського єпископа з палацом коменданта фортеці Яна де Віт-те, який стояв напроти, з західного боку Вірменської вулиці [11, 135-136]. Цей прийом, по-перше, дозволив створити ансамбль будинків на південному боці Вірменського ринку, по-друге, підсилив ефект замкненості і затишності ансамблю, утвореного Вірменським костьолом з маленькою площею перед ним і садибами, розташованими навколо.

    Оминаючи садибу летичівського підкоморія К. Ліпинського, яка в Описі міста 1789 року характеризується терміном "дворик" (який етимо-логічно пов'язаний з шляхетською садибою) [12, 319], звернемось до однієї з найцікавіших пам'яток південної частини міста, тобто так званих вірменських кварталів, - палацу Рациборовського, розташованого напроти Вірменського костьолу (сучасна адреса вул. Вірменська, 2-а).

    Ділянка, яку займає палац з прилеглою до нього садибою, розташована на двох терасах з різницею відміток біля двох метрів. Тераси підтримуються з півдня-заходу кам'яними підпорними стінами. Садиба складається з двох будинків, розташованих на верхній терасі, саду та оточена кам'яною огорожею. Вхід на територію садиби знаходиться з північно-східного боку, з вулиці Вірменської. Головна споруда - власне палац одноповерховий будинок з мансардою стоїть в глибині двору, 1-поверховий флігель знаходиться зліва від входу, уздовж провулку Тісного.

    План

    Деякі дослідники вважають, що будівельна історія цього будинку сягає в XV ст. Він був побудований вірменами як 2-камерний, 1-поверхо-вий, прямокутний в плані. В XVI ст. частково перебудований і розширений, став майже квадратним в плані. В 1672-1699 рр. 2 тераси, на яких розташувався садибний двір, були укріплені потужними підпірними стінами. У 1770 р. будинок реконструйований архітектором, комендантом фортеці Яном де Вітте, набудований другий поверх мансардної конструкції. В 1843 р. перебудований: замість мансардних приміщень влаштований другий поверх капітальної конструкції [11, 164-165].

    Збереглась досить велика кількість креслень XVIII - першої половини XIX ст., які дають уявлення про цю гарно сплановану шляхетську садибу, яка цілком виправдовує термін "палац" [13]. Хоча вона остаточно . сформувалася як палац у XVIII ст., коли був набудований другий поверх у вигляді мансарди, розбитий сад регулярного планування на двох терасах і влаштовані сходи між ними, все ж архітектурний вигляд головного будинку зберігає виразні риси Ренесансу.

    Плани будинку і приміщень мають чітку геометричну форму. На пів-денно-східному та північно-західному фасадах збереглися білокам'яні профільовані ренесансні наличники вікон. В інтер'єрі першого поверху знаходяться два різьблених білокам'яних портали, оздоблені орнаментом з елементами рослинного та міфологічного характеру, що притаманне для епохи Ренесансу. Стеля приміщень першого поверху у ХУІП ст. була орнаментована вже у новому стилі - бароко [11,165]. Під час досліджень будинку у 80-их роках XX ст. було виявлено розписи стелі в одному з приміщень першого поверху. На жаль, не вдалося повністю зберегти їх. Кілька фрагментів цього розпису, створеного на міфологічні теми уруди в першому поверсі влаштований арочний проїзд, який примикає до будинку з південного боку. Сад оточений кам'яною огорожею.

    Ворота проїзду обрамлені білокам'яним порталом, складеним з масивних блоків. Бокові пілони порталу прикрашені різьбою, архівольт також різьблений з замковим каменем, оздобленим листям аканту. В орнаментальному різьбленні порталу використані рослинні мотиви у вигляді "диньок", листя та квітів соняшника. В теперішній час різьблення має значні пошкодження. На гравюрі художника В. Гагенмейсгера, виконаній у 1930-х роках, портал зображено ще у непошкодженому вигляді.

    Головний, північний фасад палацу увінчаний білокам'яним карнизом, міжповерховий карниз також з білого каменю. Вікна першого та другого поверхів прямокутні і обрамлені білокам'яними наличниками. Північний фасад найбільш багатий на декор, особливої краси йому надає білокам'яний портал, який має ренесансний характер.

    Будівельна історія палацу свідчить, що протягом свого існування він зазнав численних перебудов. На думку деяких дослідників, вже у XV ст. на місці існуючого будинку стояла невелика кам'яна споруда. Пізніше на її підвалинах було збудовано кам'яний двоповерховий будинок. В XVI ст. на відстані 2 м на північ від нього зведено другий двоповерховий будинок, вхід до якого з півночі прикрасив ренесансний портал з білого каменю. В XVII ст., під час турецької окупації, будинок був пошкоджений. При його відновленні з заходу добудовано двоповерховий об'єм з проїздом, оздобленим порталом, перенесеним з будинку XVI ст. Одночасно обидва будинки були об'єднані спільним дахом. В середині XVIII ст. споруда увійшла до містобудівного ансамблю з 5-ти будинків на Вірменській площі, у зв'язку з чим його було з'єднано аркою, перекинутою через Вірменську вулицю, з будинком Яна де Вітте. В кінці XVIII - на поч. XIX ст. арка була розібрана, західний фасад перероблений, змінилося внутрішнє планування [11, 135-136].

    У ХІХ-ХХ ст. палац вірменського єпископа використовувався для різ-них потреб. У 1977 р. реставрований на стан XVIII ст. (архітектори Є. Пламеницька, А. Тюпич). В теперішній час в будинку на другому поверсі знаходиться адміністрація історичного музею. Перший поверх у 2001 р. віддано під експозицію археологічного відділу. У саду, який примикає до будинку з південного боку, були вирубані дерева та інша рослинність і просто неба розміщені кам'яні язичницькі ідоли.

    Палац коменданта фортеці Яна де Вітте знаходився на південно-східному розі Вірменського ринку. До нашого часу зберігся невеликий фрагмент східної частини огорожі, довжиною 18,5 м., уздовж західного боку вул. Вірменської. Садиба коменданта займала квартал, обмежений з півночі Вірменським ринком, зі сходу - Вірменською вулицею, з заходу -пров. Комендантським і з півдня - сусідніми садибами по вул. Вірменській і Комендантському провулку [17, 1].

    Ділянка в цій частині ринку була забудована вже в XVII ст. У ХУШ ст. на місці більш ранніх споруд з'являється двоповерховий палац коменданта фортеці Яна де Вітте, споруджений за його проектом. На початку XIX ст. він був перебудований на палац губернатора за проектом губернського архітектора Квятковського. Свого часу палац коменданта, пізніше губернатора, відігравав важливу роль в ансамблі Вірменського ринку. Якщо в архітектурі палацу коменданта гармонійно поєдналися риси Ренесансу і елементи стилю бароко, то після перебудови у XIX ст. під палац губернатора, він отримав класицистичний вигляд. Особливої парадності надав йому 4-колонний портик, прибудований до головного фасаду. В 1920 р. під час радянсько-польської війни палац згорів. Після Другої світової війни на місці розібраних руїн був споруджений будинок пожежної охорони [17, 2].

    В західній частині Старого міста зберігся давній палац католицького єпископа. Він розташований напроти головного фасаду Кафедрального костьолу св. Петра і Павла. В XVI ст. будинок єпископа був одноповерховим, на високому цоколі, з 4-схилим дахом. Пошкоджений під час туре-цької окупації, на початку XVIII ст. відновлений [11, 175]. До кінця XVIII ст. в ньому жили подільські католицькі єпископи. Після приєднання Поділля до Російської імперії у 1795 р. будинок був конфіскований російською владою, 1797 року куплений Яншиним і пристосований під школу [14,102-103]. В другій половині XIX ст. надбудований у східній частині до двох поверхів. Влаштовано тут 2-класне міське училище. Значної руйнації зазнав палац єпископа під час Другої світової війни. Після війни відбудований і реконструйований: до північного фасаду були зроблені три одноповерхові прибудови, забудована вся північно-західна частина садиби і з'єднана з головним будинком [11, 175].

    Внаслідок багатьох руйнацій і перебудов, особливо в XIX і XX ст., палац католицького єпископа втратив свій первісний вигляд. В теперішній час він являє собою двоповерховий будинок складної конфігурації в плані. Перекриття плоскі, профільний карниз, що вінцює фасад, і міжповерховий пояс тягнуті в штукатурці, дах 4-схилий. Можна припустити, що в ХУІ-ХУПІ ст. палац єпископа мав характерний для того часу білокам'яний декор, але до нашого часу він не зберігся. Пам'ятка вважається одним з небагатьох збережених на Україні середньовічних будинків палацового типу [11, 176].

    В 1991 р. палац єпископа був переданий римо-католицькій громаді, і тепер в ньому знову проживають подільські католицькі єпископи.

    Палац Чарторийських називають ще палацом генералів подільських земель. Він розташований в східній частині Старого міста, на вул. Зарванській. У ХVIII ст. споруда належала князю Адаму К. Чарторийському, Кам'янецькому генеральному старості, відомому політичному і культурному діячу.

    Палац одноповерховий, на високому цоколі, прямокутний в плані, з ризалітом з західного боку. Основний об'єм перекритий 4-схилим дахом, ризаліт - двосхилим. Вікна декоровані білокам'яними бароковими наличниками. Підвіконні карнизи білокам'яні профільовані. Східний вхід обрамлений білокам'яним порталом. Кути будинку оформлені білокам'яними рустами. Вінчаючий карниз виконаний у камені і отинькований. В найбільшому приміщенні будинку, у південній залі зберігся камін XVIII ст. у стилі бароко, прикрашений пишно декорованим гербом Чарторийських "Погоня".

    Будівельна історія палацу починається в XVI ст., коли на його місці існував невеликий кам'яний будинок, від якого до нашого часу зберігся кам'яний підвал, перекритий коробовим склепінням. В середині XVII ст. будинок був кам'яним, одноповерховим, на високому цоколі. Під час турецької окупації 1672-1699 рр. зруйнований в надземній частині. В середині XVIII ст. відновлений і розширений. Під час Великої Вітчизняної війни був значно пошкоджений, після війни реконструйований. В архітектурі палацу домінують риси бароко, проте збереглися й елементи Ренесансу. Палац Чарторийських є визначною пам'яткою архітектури, зразком житлової забудови середини XVIII ст. і вирізняється високохудожнім декором: білокам'яними наличниками, порталом, гербом тощо [11, 193; 14, 137]. Тепер в ньому розміщується греко-католицька місія.

    Кам'янецькі палаци мають складну будівельну історію. Всі вони виникли на місці більш ранніх, невеликих за розмірами кам'яних споруд. У ХVI-ХVІІ ст. вони розширюються і перебудовуються, їх архітектурне обличчя набуває рис, характерних для епохи Ренесансу. Після закінчення турецької окупації Кам'янця, настав період Відродження міста, який охопив майже все XVIII ст. Інтенсивна відбудова Кам'янця відбувалася під знаком стилю бароко. Але в архітектурі Старого міста майже відсутні примхливі ефекти, притаманні західноєвропейським пам'яткам. Місцеве, подільське бароко несе на собі незмінний відбиток епохи Ренесансу. В ансамблі Старого міста панує органічний синтез бароко з традицією Відродження [18, 102-103].

    У ХУШ ст. в описах Кам'янця з'являється назва нового типу житлової забудови - "палац". Вона підкреслює репрезентативний характер садиб, які належали людям іменитим та заможним. Кам'янецькі палаци не відзначаються монументальністю: вони одно-двоповерхові. їм властиві гармонійні пропорції та високохудожнє оздоблення, переважно ренесансного характеру, з елементами стилю бароко. Характерною особливістю кам'янецьких палаців XVIII ст. є їх розташування в межах Старого міста, переважно в центрі, а не на передмістях.

    Палаци Чарторийського, вірменського та католицького єпископів, Рациборовського є справжньою окрасою Старого міста. їх проста і разом з тим вишукана архітектура збагачує міське середньовічне середовище Кам'янця.

    Перспективи подальшого дослідження палаців Кам'янця включають в себе вивчення господарської функції палаців та їх тимчасове використання як прибуткових будинків у XVIII-XIX ст. Палаци будувалися на замовлення представників верхівки міста. Це були особи, відомі своїм внеском в історію, суспільне, політичне і релігійне життя міста і краю. На жаль, у зв'язку з тенденціями, що існували в історії XX ст., їх діяльність не була достатньо вивчена, а часто навіть замовчувалась, тому в майбутньому одним з напрямів дослідження має бути вивчення життя і діяльності цих історичних постатей.

    Примітки

    1. Kamieniec Podolski. Studio z dziejöw miastaі regionu. - Krakow, 2000;

    2. Сецинский E. Город Каменец-Подольский. Историческое описание. - К., 1895;

    3. Пламеницъка 6.М., Винокур І.С.,Хотюн Г.М., Медведовсъкий 1.1. Кам'янець-Подільський: Ісгорико-архітекгурний нарис. - К., 1968;

    4. Dyspartyment kwater w miescie Kamiencu Podolskim... 1789 r. // Центральний державний історичний архів України в м.Киеві (далі - ЦДІАУК). - Ф.39. - Оп.1 - Спр.126 (1789);

    5. Архив Юго-Западной России. -4.VII. -T.l. - К., 1886;

    6. Dyspartyment Garnizonu Kamienieckiego. Kwaterunek Anno Domini 1734. // Львівська наукова бібліотека ім. Стефаника. - Відділ рукописів. -Ф.Чоловського. - №2248/111;

    7. Dyspartyment kwater w miescie Kamiencu Podolskim... 1798-1800IIЦДІАУК. -Ф.39.-On.l.-Cnp.131 (1798-1800pp.);

    8. PrusiewiczA. Kamieniec Podolski. Szkic historyczny. - Warszawa, Kijow, 1915;

    9. Плани Кам'янця-Подільського 1793, 1797pp.// Фонди ШАЗу "Кам'янець";

    10. Бунин А.Б. Особенности архитектурно-планировочного развития средневековых городов Центральной и Западной Европы // Исследования по истории архитектуры и градостроительства. -М., 1964;

    11. Паліятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. - К., 1986. - Т.4;

    12. Zielinska T.Siedziba szlachecka w duzym miescie polskim XVIII stulecia. // Kwartalnik historii kultury materialnej. -Warszawa, 1981. - №3;

    13. Толочно А Памятник архитектуры ХVII-ХVШ ст. Жилой дом по ул. Свердлова, 2-а в г. Каменец-Подольском. Историческая записка. 1985 //Фонди ШАЗу "Кам'янець";

    14. Bania Z., Wiraszka M.Kamieniec Podolski. Miesto-legenda. Warszawa, 2001;

    15. Крощенко А. Армянский торговый дом. Памятник архитектуры ХУП-ХУШ ст. в г. Каменец-Подольском. Историческая справка. 1972. - Фонди ШАЗу "Кам'янець";

    16. Григорян В.Р. История армянских колоний Украины и Польши (Армяне в Подолии). -Ереван, 1980;

    17. Ківільша Г. Огорожа палацу подільського губернатора в м. Кам'янці-Подільському. Історична довідка. 1985// Фонди НІАЗу "Кам'янець";

    18. Абрамович С. Д. Художні пам'ятники Кам'янця-Подільського та проблеми вивчення культури слов'янського відродження // Тези доповідей V-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський, 1980. Одержано 30 серпня 2004 р.

    19. Освіта, наука і культура на Поділлі, Збірник наукових праць, Т.4. -Кам'янець-Подільський, -2004.

  •