Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Главная Контакты В избранное
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури та інформаційної політики України НІАЗ "Кам’янець", 2020р.

    тел.: (03849) 7-47-71
    факс.: 9-16-97
    http://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • ЕВОЛЮЦІЯ РЕНЕСАНСНОЇ КАМ'ЯНИЦІ НА ПОЛЬСЬКОМУ РИНКУ, 8 У КАМ'ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

    АвторАвтор: admin  Опубліковано: 18-04-2012 

    Г.О. Осетрова - старший науковий співробітник НІАЗ "Кам'янець"

    Аналізується будівельна історія пам'ятки архітектури - кам'яниці на площі Польський ринок в Кам'янці-Подільському.

    Житловий будинок №8, розташований на Польському ринку у Старому місті, завжди привертав увагу дослідників. Короткі відомості про нього подає польський історик О. Прусевич у книзі "Кам'янець-Подільський" (1915р.). Автори історико-архітектурного нарису "Кам'янець-Подільський" (1968 р.) повідомляють, що з 30-ти кам'яниць, які до 2-ї світової війни утворювали площу Ринок і були зруйновані під час війни, збереглося лише кілька і серед них будинок №8. Ю.А.Нельговський у статті "Про стародавню забудову міста Кам'янця" (1979 р.) підкреслює, що будинок зберіг первісне планування і в цілому структуру, характерну для ренесансних кам'яниць. Велику увагу приділив будинку М.Б. Петров у книзі "Історична топографія Кам'янця-Подільського кінця ХУІІ-ХУІІІ ст." (2002 р.). Він зауважує, що кам'яниця збудована згідно з нормами Магдебурзького права - з трьома вікнами на Ринок.

    Попри зрозуміння цінності будинку, на якій наголошували вищезгадані автори, слід визнати, що будівельна історія кам'яниці не була досліджена більш детально. Крім того, хоча критерієм цінності будь-якої споруди є виключно її архітектурні достоїнства, моменти її історичної та культурної цінності не повинні випадати з поля зору.

    Метою даної статті є ліквідація "білих плям" у будівельній історії будинку на Польському ринку, 8 на основі використання вже відомих джерел та нововиявлених матеріалів з Хмельницького обласного державного архіву.

    Найбільш раннім джерелом відомостей про будинок на Польськом ринку, 8, є "Опис міста Кам'янця, складений комісією, спорядженою кам'янецьким старостою" 1700 р. У розділі "Четверта перія від вулиць Зарванської" під №48 згадується "дім", який колись належав Яну Клочовичу, райці кам'янецькому. На момент складання "Опису" дім належав ксьондзу-каноніку кам'янецькому, парафіяльному ксьондзу золочівському. Це був 1-поверховий будинок з підвалом [1, 563].

    Наступним за хронологією джерелом є "Розподіл квартир для кам'янецького гарнізону 1734 року". Під №29 подаються такі відомості про колишню садибу ксьондза-каноніка: "Кам'яниця пана Сефера, житлова кімната нагорі, в сінях кімната з алькиром, на подвір'ї дві кімнатки..." [2, 2]. Таким чином, документи свідчать, що на місці "дому", який існував у 1700 р., з'являється 1-поверхова кам'яниця з мансардою. Як відомо, "доми" будували в основному з дерева на кам'яному фундаменті. Спорудження кам'яниці на місці "дому" свідчило, що її власник належав до заможних верств населення міста. Кам'яне будівництво було дорогим, набагато дорожчим, ніж дерев'яне. Володіння кам'яницею означало досить високий ступінь заможності власника. Що ж до кам'яниць, розташованих на Ринку, то найчастіше вони належали еліті міста. У XVII ст. кам'яниця була основним типом щільної житлової забудови міст [3, 314].

    Сефери - давній вірменський кам'янецький рід. В. Григорян повідомляє, що вони були знатними купцями. Вони знаходились в числі переселенців, які залишили Кам'янець після захоплення його турками. Після виходу турків з міста до Кам'янця повернулося вірменське населення, в тому числі і представники роду Сеферів [4, 89, 92]. Вони зробили свій внесок у відбудову зруйнованого міста, спорудивши на початку 1730-х років кам'яницю на Польському ринку.

    Як відомо, у ті часи торгівля зі Сходом в основному була зосереджена у руках вірмен, які знали країни, народи, їх звичаї, володіли кількома східними і європейськими мовами, добре знали східний ринок і потреби Заходу, досконало знали торговельну справу, тому кам'янецькі вірмени, які займалися торгівлею, накопичили велике багатство. Вони ні в чому не відставали від польських шляхтичів: розкішно вдягалися і, певно, так само обставляли свої оселі. Польські королі часто посилали вірмен у східні країни за предметами розкоші (розшиті золотими нитками килими, розкішні намети, породисті коні тощо) [там само, 69, 70]. Про одного з Сеферів, який подорожував по Персії для закупівлі дорогоцінних каменів для короля Зигмунта III, згадує М. Доронович. Сефер добре виконав покладене на нього доручення; ним залишилися задоволені і персидський шах, і польський король [5, 214].

    Як буде викладено нижче, кам'яниця на протязі майже всього XVIII ст. Залежала Сеферам. Ось чому певне здивування викликає напис на збереженій кам'яній плиті, вмонтованій у західну стіну кам'яниці: "1735 року вовоз6удована ця кам'яниця Сефером Овансовичем" (з польської) [6, 17].

    В "Описі 1734 року", документах кінця XVIII століття та літератур-вих джерелах ХІХ-ХХ століть антропонім Сефер вживається як прізвище, а не ім'я. Тому напис на плиті, де Сефер названий Овансовичем, важко пояснити. Хоча можливо припустити, що таким чином підкреслено певну гілку цього роду.

    Ю. Нельговський на основі натурних досліджень підвалів і залишків фундаментів житлових споруд довів, що будинок №8 - єдиний із житло-вих споруд Польського ринку зберіг на рівні 1-го поверху свою початкову структуру і панування, що були характерними для ренесансних кам'яниць кінця ХУІ-ХУП ст. У 1735 році підвали і частково стіни 1-го поверху дому стали основою для зведення кам'яниці Сефером. Ця кам'яниця мала традиційне несиметричне планування - з коридором збоку. Безумовно, кам'яниця мала також ренесансний декор, який не зберігся до нашого часу [7,88-95].

    У 80-х роках ХVIII століття кам'яниця Сеферів перейшла власність подільського підкоморія Казимира Липинського, а потім - Йосипа Верницького. В описі документів, які залишилися після померлого И. Верницького (1803р.), згадуються права на кам'яницю, продану "славетними Сеферами" Казимиру Липинському [8, 11].

    К.Ю. Липинський був представником відомого на Поділлі шляхетсь-кого роду герба "Бродзиц". Відігравав помітну роль у суспільно-політич-ному житті краю. Очолював прихильників польського короля Станіслава Августа на Поділлі. У 1767 році став підкоморієм Летичівським, 1782 р. - підкоморієм Подільським. Кавалер Орденів Св. Станіслава (1780 р.) та Білого Орла (1791 р.). Окрім кам'яниці на Польському ринку пану належала садиба ("дворик") в південній частині міста [9, 120-125].

    Кам'яницю К. Липинського придбав Йосип Верницький. У документі "Розподіл квартир в місті Кам'янці-Подільському", датованому 1789 р. і складеному з нагоди розквартирування війська у місті, у переліку будин-ків 3-ої перії вона значиться як кам'яниця "славетного" Йосипа Верницького під №30. У кам'яниці мешкало 4 особи [10, 111].

    Розмірковуючи над уживанням в документах XVIII століття термінів "славетний" і "пан", зокрема в люстрації Кам'янця 1734 року, М.Г. Крикун приходить до висновку, що термін "пан" не можна ототожнювати з шляхетським терміном "пан", оскільки в люстрації йдеться про людей ненобілітованих, тобто тих, яким не було надано шляхетської гідності [11, 201]. Очевидно, в Описі 1734 року власник Кам'яниці Сефер названий титулом "пан", з огляду на високе становище в суспільстві, яке він займав, не зважаючи на те, що не був шляхтичем. Так само, міщанин Йосип Верниць-кий названий "славетним", оскільки, вірогідно, брав участь у міському самоуправлінні.

    У 1803 році після смерті И. Верницького був складений перелік документів з 1770 по 1801 рік, які залишилися після нього, серед яких були права на кам'яницю "славетних" Сеферів, яку купив К. Липинський, а потім И. Верницький, про що вище вже згадувалось. Окрім того, був складений список майна, в якому під №444 значилась "кам'яниця в су-сідстві Чайковських і Маріанни Шахінової в циркулі міста, яка стоїть фронтом на захід" [8, 9].

    Значний інтерес становить опис кам'яниці і майна, яке знаходиться в ній і на подвір'ї.

    Кам'яниця И. Верницького складалася з таких приміщень: piwnica winna - погріб, підвал; izba - кімната; sieni - сіни; izdebka - кімнатка; komora - комора, кімнатка; strych - горище; gorka - антресоль [8, 1-7 ].

    Кімната - головне приміщення в кам'яниці, до якої прилягає допоміжна кімнатка. Терміном "комора" називали різні приміщення: це могла також бути невеличка бічна кімната. Очевидно, горище означає у даному випадку мансарду, де знаходилась антресоль.

    Антресоль можна вважати кімнатою. Різнобій у використанні термі-нів в описах будинків часом ще ускладнюється тим, що ці терміни мають кілька значень. Тим не менше, можна прийти до висновку, що будинок И. Верницького складався з трьох кімнат у 1-му поверсі, одна з яких була головною, більш великою за розмірами, ніж дві інші, і однієї кімнати нагорі. Тобто це була типова кам'яниця з мансардою. Надзвичайний інте-рес викликає опис майна, яке знаходилось у кам'яниці И. Верницького. У його господарстві налічувалось досить велика кількість чанів і діжок з горілкою, медом та іншими напоями (14), з пивом (10), діжка медового оцту (1), дерев'яна лійка, порожні діжки. Очевидно, при кам'яниці знахо-дився шинок, у якому продавали ці напої.

    У підвалі зберігалося угорське вино (17 діжок), вино у пляшках, призначене на продаж (298). Також там знаходились скрині з талерами та іншими монетами, столове срібло [там само, 1].

    У коридорі стояли стіл і шафи. У великій кімнаті - картини, дзеркало, табурети, оббиті сукном тощо.

    У коморі (кімнаті) дві шафи, ванна, камін. На антресолі зберігалися скрині з одягом і хутром, начиння з міді та олова, білизна. На горищі знаходились різні старі речі, що вийшли з ужитку, скрині [там само, 2-6].

    Окремо перелічуються залізні предмети (замки тощо), у стайні - коні, упряж і таке інше [там само, 7, 8].

    До садиби И. Верницького також належала броварня, де виробляли пиво. При броварні знаходилася кімнатка, у якій жив броварник.

    Тут же поряд знаходились нова кам'яна солодовня, при якій теж існувала кімнатка для солодовника, сушильня для сушки солоду, в яку вели сходи з поручнями. Поряд з броварнею знаходилась криниця. Броварня була огороджена парканом з дашком [там само, 9].

    Опис кам'яниці та майна И. Верницького дає уявлення не тільки про структуру кам'яниці і використання її приміщень, але й про побут та господарську діяльність її власника. Добре налагоджене виробництво і продаж пива очевидно приносили йому неабиякі прибутки.

    "Славетний" И. Верницький (у пізніших актах його іменують шляхетним) помер на початку XIX століття. Окрім кам'яниці на третій перії ринку між будинками Чайковських і Маріанни Шахінової, він мав ще два будинки "в циркулі міста". Як свідчать документи, датовані 1803 роком, на це нерухоме майно претендували сини і дочки Верницького. Кам'яницю отримав у спадок "шляхетний" Антоній Верницький [12, 75].

    Антоній Верницький займав поважне місце у міській верхівці. У першій третині XIX столітті він був обраний президентом міста. У ХУІ-ХУШ століттях на будь-яку важливу посаду обирали лише людей відомих, гід-них довіри. Н. Яковенко підкреслює, що "безпорочною", гідною довіри з давніх часів вважалася особа, чиї права не були зганьблені уподовж кількох поколінь. "Значний", знаний чоловік - це добре знана особа, "чиї предки і біографія як на долоні" [13,112,113]. Антоній Верницький у 1814 році подав до кам'янецького магістрату метрики своєї сім'ї, починаючи з 1648 року, тобто за 166 років [14, 370-371]. Можливо, це було пов'язане з обранням того у президенти міста.

    Таким чином, можна стверджувати, що на протязі XVIII століття кам'яниця на Ринку належала представникам верхівки міста, заможним людям, які могли збудувати і утримувати її на належному рівні. Крім того, що вони залишили визначний матеріальний слід в ансамблі Старого міста, вони також вписали цінні сторінки у його торговельне, суспільно-політичне і господарське життя.

    Наступними спадкоємцями кам'яниці стали Іван Верницький та його племінниця Сабальдіна Долинська. Вони володіли нею з 1814 по 1847 рік. У 1847 році вони продають свій кам'яний будинок №605 на Польському ринку у сусідстві з будинками дворян Чайковських та Іцха Вайнштейна [15, 85].

    1847 рік став новим етапом у будівельній історії давньої кам'яниці, її придбав дворянин Федір Комарницький, який одразу розпочав перебудовувати її і незабаром споруджує 2-поверховий будинок, який починає здавати в оренду, як і флігель, який він тільки що закінчує будувати [16, 1-2]. Через рік, у 1849 році він завершує надбудову 3-го поверху будинку і розширення його вглиб двору та спорудження флігеля [17, 2].

    Очевидно, у цей час була вмонтована у стіну будинку кам'яна плита з написом російською мовою, але латинськими літерами: "Сей дом всех живущих в нем. Сей дом построен Федором Комарницким й Эмилией". Дуже пошкоджена плита зберігається у фондах НІАЗу.

    Внаслідок надбудови і розширення вглиб садиби старого будинку відбулося перетворення споруд садиби (будинку і флігеля) на доходні будинки. Опис будинків №605 на Торговій площі (Польському ринку) містить цінну інформацію про ці споруди. Головний будинок кам'яний, 3-повер-ховий, критий черепицею. У першому поверсі з боку площі знаходиться кам'яна крамниця з кам'яним склепінням, в якій влаштовані дерев'яні полиці для розкладання товарів, дубові окуті залізом двері. При вході в будинок коридор, вимощений кам'яними плитами. У 1-му поверсі знаходяться три кімнати з комірчиною. При вході з лівого боку є кам'яний погріб з двома дубовими дверима, окутими залізом. На 2-му і 3-му поверхах, куди ведуть дерев'яні сходи, розташовано по 8 кімнат і по 2 кухні [18, 3-4,14]. У 1882 році власниця садиби Емілія Жеребецька влаштувала на будинку балкон ("залізну галерею") [19, 1-3].

    У 1920 році будинок був придбаний М. Баренбоймом і 3. Зальцманом, у 1926 році націоналізований, використовувався під житло. У роки Великої Вітчизняної Війни зруйнований і відновлений у 1950-ті роки. У 1979 році у зв'язку з аварійним станом будинку з нього відселені мешканці [20, 4].

    У кінці 1990-х років переданий в оренду, на початку 2000-х років пристосований під готель, який отримав назву "Гетьман".

    Більш як 300-літня історія будинку на Польському ринку, 8 включає в себе кілька будівельних етапів, які перетворили скромний "дім" Яна Клочовича на ренесансну кам'яницю XVIII століття, а кам'яницю - на доходний будинок XIX століття. Перебудови XIX століття, зруйнування у роки 2-ї світової війни і післявоєнна відбудова значно змінили зовнішній вигляд пам'ятки. Назавжди зник ренесансний декор кам'яниці, збереглися елементи класицистичного декору XIX століття. Будинок не був чимось застиглим і змінювався відповідно вимогам часу та життєвим потребам своїх власників. На жаль, у Кам'янці того часу не існувало практики, відомої у деяких старовинних містах Європи, коли міська вЛада платила власнику цінної старовинної споруди за те, щоб він нічого не змінював в архітектурі будинку. Тому ми тепер можемо тільки уявити багатий ренесансний декор кам'яниці, збудованої Сефером.

    У зв'язку з пристосуванням під готель дещо змінено внутрішнє планування будинку, його зовнішній вигляд. Про давнє походження будинку свідчать лише три вікна на Ринок, влаштовані згідно з вимогами Магдебурзького права, бічний коридор і кам'яна плита 1735 року на західному фасаді будинку.

    У статті висвітлюється будівельна історія пам'ятки архітектури -будинку на Польському ринку, 8, та розповідається про власників буди-нку у XVII-XIX століттях.

    Примітки

    1. Акты Юго-Западной России. -4.17. -Т.І. - К., 1866;

    2. Dyspartyment Gamizony Kamienieckiego. Kwaterunek. Anno Domini 1734. - Львівська наукова бібліотека ім. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. Чоловського. - №2248/111;

    3. Zielinska Т. Sieziba szlachecka w duzym miescie polskim XVHI stulecia // Kwartalnik historii kultury materialney. - W., 1981. - №3;

    4. Григорян B.P. История армянских колоний Украины й Польши (Армяне в Подолии). - Ереван, Издательство АН Армянской ССР, 1880;

    5. ДороновичМ. Армяне в Подолии и первая церковь их в городе Каменце...//Труды комитета для историко-статистического описания Подольской епархии. - Вып второй. - Каменец-Подольск, 1878-1879;

    6. PrusiewiczA. Kamieniec Podolski. - К., W., 1915;

    7. Нельговский Ю. О древней застройке города Каменца-Подольского Проблемы современной архитектуры и историческое наследие Украины. - К, 1979,

    8. Державний архів Хмельницької області (далі - ДАХО). - Ф.246. - Оп.1. - Арк.44 (1804 p.);

    9. Осетрова Г. Кам'янецькі адреси Казимира Липинського//Поділля і Волинь у контексті історії українського національного Відродження. - Хмельницький: Доля, 1995;

    10. ЦДІА України. - Ф.39. - Оп.1. - Арк.126 (1788-1792 pp.);

    11. Крикун М.Г. Люстрація Кам'янця-Подільського 1734 р. (до питання про житловий фонд українського міста у XVIII столітті) // Український археографічний щорічник. - Вип.2. -Т.5. - К.: Наукова думка, 1993;

    12. ДАХО. - Ф.246. - Оп.1. - Арк.17 (1801-1805 pp.);

    13. Яковенко Н. Паралельнй світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII століть. - К.: Критика, 2002;

    14. ДАХО. - Ф.246. - Оп.1. - Арк.97;

    15. ДАХО. - Ф.196. - Оп.1. - Арк.2647 (1847 p.);

    16. ДАХО. - Ф.196. - Оп.1. -Арк.3095 (1848 p.);

    17. ДАХО. - Ф.196. - Оп.1. - Арк.3590 (1849 p.);

    18. ДАХО. -Ф.196. - Оп.1. - Арк.3918 (1859 p.);

    19. ДАХО. - Ф.249. - Оп.1. - Арк.3047 (1882 p.);

    20. Осетрова Г. Історична довідка на житловий будинок по Центральній площі, 8 у м. Кам'янці-Подільському // Фонди Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець".


    Студії Кам'янець-Подільського Центру дослідження історії Поділля. -Том.1. - Кам'янець-Подільський, Оіюм. -2005

     

  •