24 грудня минулого року шанувальники поезії геніального польського поета Адама Міцкевича відзначали 200 річчя з дна його народження. В 1825 р. А.Міцкевич понад дев’ять місяців перебував на Україні. Тут ним були створені прекрасні ліричні вірші.

Шлях поета не проходив через Поділля і Кам’янець. Але якби він завітав сюди, то зустрівся б з палкими шанувальниками сам поезії, яка вже була відома на Поділлі.

Подільський історик Юзеф Ролле (Д-р Антоні) розповідає про те. Як одного разу, 8 травня 1823 р. у с. Заміхів на Поділлі, в маєтку відомого подільського поета Станіслава Старжинського, якого часто називали Стахом із Заміхова, зібралося велике товариство з нагоди іменин господаря. Це були люди відомі і шановані на Поділлі, були серед них і літератори. Приїхали також Адольф Янушкевич та Маврицій Гославський. Нещодавно перед тим познайомившись, молоді поети вирішили засвідчити свою пошану Станіславу Старжинському, вірші якого знали і дуже любили на Поділлі. На цих іменинах Адольф Янушкевич, який недавно приїхав з міста Вільно, де вчився в університеті, витяг з кишені невеличку книжечку. Це був перший том збірника віршів Адама Міцкевича, що вийшов у 1882 р. Один з гостей, драматичний актор Северин Малиновський прочитав з нього кільканадцять віршів. І вже того вечора, пише Ю. Ролле, ніхто з присутніх не читав власних творів: таке враження справили на всіх вірші Міцкевича. Всі відчули, що відтепер починається ера нової польської поезії. [1. -С. 290-291]

Адольф Янушкевич був надзвичайно гордий за Міцкевича, вірші якого були так сердечно сприйняті подолянами. Адже він знав Міцкевича по Віленському університету Тоді, у 1823 р. Янушкевич не міг уявити, що потім стане другом Адама Міцкевича і навіть прототипом героя III частини «Дзядів» - Адольфа.

Адольф Янушкевич (1803 1857 pp.) народився у місті Несвіж (тепер у Булорусі), на Поділлі мав родичів, вчився у Вінницькій гімназії. Потім вивчав філософію у Віленському університеті, де й познайомився з Адамом Міцкевичем. Тут Янушкевич увійшов до таємної організації філаретів («любителів доброчесності»), що діяла у 1820-1823 pp. Гурток філаретів був у свою чергу філією таємної студентської організації філоматів («спрагнені знань»), створеної А.Міцкевичем, Т.Заном та іншими, яка діяла у 1817-1823 pp. Ці організації поєднували в собі ідеї просвітництва з національно-визвольними прагненнями. В 1823 р. «Товариство філаретів» було розкрито, почались поголовні арешти. Серед арештованих були А.Міцкевич, Т.Зан, А.Янушкевич та багато інших. [2. - С. 83-84]

Як відомо, трьох членів організації було засуджено до увя’знення, 17 чоловік, в тому числі і Міцкевич підлягали засланню в центральні губернії Росії з правом обрати собі службу за власним вибором. Усі інші були звільнені від покарання, серед них також А. Янушкевич. [3. - С. 717]

Після закінчення університету Адольф Янушкевич приїжджає на Поділля, деякий час живе у свого дядька в с. Красному, потім оселяється в Кам’янці-Подільському, центрі Подільської губернії. Тут він мешкає у будинку по вулиці Домініканській, напроти Домініканського костьола. Янушкевич прожив у Кам’янці шість років (1824-1830 ті pp.). Спочатку працював адвокатом, а в 1826 р. незважаючи на дуже молодий вік на губернському сеймику був обраний депутатом цивільної палати Головного суду. [4. - С. 70] А.Янушкевич писав вірші, в яких з притаманним йому гумором змальовував кам’янецьке життя. [1. - С. 317]

В 1829 р. Адольф Янушкевич здійснив подорож до Європи. У Римі він зустрівся з Адамом Міцкевичем, і їх давне знайомство ги Віленському університету і таємним організаціям переросло j близьку дружбу. [3. - С. 717]

У кінці 1830 р. А.Янушкевич вже у Варшаві. З юних літ проник? нутий патріотичними ідеями, він бере участь у повстанні 1830-183 pp., метою якого було звільнення Польщі. [1. - С. 320] Після по разки повстання у 1832 р. Янушкевич був засуджений на заслання до Сибіру і Оренбурзьких степів.[1. - С. 281.]

Перебуваючи у засланні, Янушкевич зблизився з декабристами. Особлива дружба пов’язувала його з російським поетом декабристом Олександром Одоєвським, який присвятив Янушкевичу два вірші.

Декабристи були розсіяні по різних місцях заслання і не могли бачитися між собою. Ось чому такою радістю був для Одоєвського приїзд Янушкевича, котрий передав йому привіт від засла них декабристів із Кургана. В своєму вірші Олександр Одоєвсь кий звертається до Адольфа Янушкевича:

[5. -С. 303]

Другий вірш О.Одоевського, присвячений А.Янушкевичу, мав назву «А.М.Янушкевичу, разделившему со мной ветку кипарисо вую с могильї Лаурьі» і розповідає про один романтичний момент у дусі того часу. Передісторія цього вірша така. Під час своєї подорожі по Європі Янушкевич відвідав могилу Лаури у французькому: місті Авіньйоні, тієї славнозвісної Лаури, якій присвятив свої сонети Петрарка. Янушкевич зірвав тоді гілочку з кипариса, що ріс на могилі Лаури. Цю гілочку він взяв із собою у заслання і поділився нею з Олександром Одоєвським, який пізніше з почуттям вдячності написав про це у вірші:

[6. - С. 131]

Адольф Янушкевич перебував на засланні засланні 24 роки (1832-1856 pp.) і був звільнений за рік до смерті. Він сумував за рідним Поділлям, марив його красою, посилав вірші подільським друзям, прохаючи в них вістей з берегів Смотрича. [1. - С. 357)3

В засланні Янушкевич служив чиновником канцелярії начальника сибірських киргизів, неодноразово відвідував у справах Щ орду. В 1852 р. оселився у Нижньотагільську (тепер місто Нижній Тагіл) на Уралі, виконував обов’язки бібліотекаря та інспектора садів графа А.Демидова, князя Сан Донато. В 1856 р. повернувся до Польщі і помер в 1857 р. в Дзягильні. [7. - С. 433]

Інакше склалася доля молодшого брата А.Янушкевича - Еустахія (1805-1877 pp.). Він також закінчив Віленський університет, був повіреним у справах Радзивіловських, землевласників. Як і брат Адольф, брав участь у листопадовому повстанні як ад’ютант ружицького. Після поразки повстання емігрував і оселився в Парижі, де заснував велику книгарню, видавав багато своїх праць, які вміщував в емігрантських виданнях, що виходили у Парижі. Взагалі, Еустахій Янушкевич був одним з найбільш впливових і діяльних людей в колі польської еміграції. [7. - С. 434]

Принагідно можна згадати, що саме в домі Еустахія Янушкевича відбувся урочистий обід на честь Адама Міцкевича з нагоди запрошення його французьким урядом очолити кафедру слов’янських літератур у французький Коледж де Франс. [8. С. 99]

Еустахій Янушкевич не міг змінити долю брата, якому довелося прожити довгі роки на засланні, але він зробив усе можливе, щоб розповісти про нього і видати його твори. Частина «Листів із киргизьких степів» та «Уривки з щоденника подорожі» Адольфа Янушкевича були опубліковані в «Бібліотеці Варшавській». Пізніше вони були зібрані Еустахіем Янушкевичем та Феліксом Вротновським у книзі «життя Адольфа Янушкевича та його листи з степів киргизьких» та видані у Парижі в 1861 р. [7. - С. 433]

В наш час, а саме в 1966 р. книга А. Янушкевича під назвою «Дневники и письма из путешествія по казахским степям» була видана в Алма-Аті у перекладі на російську мову.

Адольф Янушкевич послужив прототипом літературного героя Адольфа з геніального твору Адама Міцкевича «Дзяди». Третя частина «Дзядів» була задумана Міцкевичем як велика національ на драма, пов'язана з трагедією польського повстання 1830-1831 pp. На відміну від попередніх частин цього твору тут діють конкретні історичні постаті. Поет прагнув показати мужність, безмежну відданість своїх героїв патріотичним ідеям. Саме Адольф у першій сцені третьої частини «Дзядів» промовляє гнівну розповідь про арешт польського революціонера царськими властями. [2. - С. 83-84]

Так доля поєднала між собою імена Адама Міцкевичаa і Адольфа Янушкевича. А.Янушкевич все своє життя склав на вівтар волі і батьківщини, а Адам Міцкевич увічнив його ім’я та імена інших патріотів Польщі, котрі боролися за її свободу.

　Література:

1. Д-т. Antoni I. (Rolle). Wybyr pism. Т. III. Sylwetki literackow. - Krakow, 1966.

2. Вервес Г.Д. Адам Міцкевич (Життя і творчість). - К., 1979.

3. Адам Міцкевич. Стихотворения. Поэмы. - М., 1969.

4. Prusiewicz Aleksnder. Kamieniec Ppodolski. Szkic historyczny. Kijyw-Warszawa, 1915.

5. Русская поэзия XIX века. Т. I. -M., 1974

6. Мысль, вооруженная рифмами. Поэтическая антология по истории русского стиха. - Л., 1983.

7. Orgelbrand S. Encyclopedia Powiszechna. Т. VII. Warszawa, 1900.

8. Дерналович Мария. Юлиуш Словацкий. • Варшава, 1986.