АРХІТЕКТУРНО - АРХЕОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЗАБУДОВИ ПІВДЕННИХ КВАРТАЛІВ м. КАМ’ЯНЦЯ – ПОДІЛЬСЬКОГО НА ПРИКЛАДІ БУДИНКІВ ДОВГА 15, ДОВГА 15 А.

Стаття виголошена на ХІІІ Подільській історико-краєзнавчій конференції, що проходила 26-27 жовтня 2010 року в Кам’янець - Подільському Національному університеті ім. Івана Огієнкав та в скороченому варіанті надрукована в : Нагнибіда Р. Архітектурно-археологічне вивчення середньовічної забудови південних кварталів Кам’янця – Подільського на прикладі будинків по вул. Довгій 15, 15 а. Національний історико-архітектурний заповідник Кам’янець : історія, сьогодення, перспективи. – Кам’янець - Подільський : 2010. – С.42-43.

Натурні дослідження будинків по вул. Довга 15 та 15 а започатковано ще у 1991 р. інститутом «УКРЗАХІДПРОЕКТ РЕСТАВРАЦІЯ» на прохання ДІАЗ «Кам’янець». Вже тоді мали місце неточності у встановленні нумерації будинків( рис.1). У ході першої та другої черги робіт кам’яницю по вул. Довга 15 а (теперішня Довга 15) датовано 1672 р., що засвідчують підвальні приміщення, а планування в цілому - тридільна парцель, котра характерна в XVII ст. у містах Речі Посполитої. Архітектори простежили еволюцію будинку з кінця XVII ст. по XIX ст.

В наступному будинку по вул. Довга 15 ( теперішня Довга 15 а) спроектовано закладення шурфів та зондажів як всередині приміщень так і назовні, всередині цокольного приміщення (підвалу) та біля нього для отримання у розрізі загальної картини садиби. В процесі робіт, через недостатність фінансування, декілька шурфів закладено в західній частині будинку. У підвалі зроблено лише обміри, закладено ряд зондажів, а також знято по центру підлогу.

Натурними дослідженнями встановлено, що будинок по вул. Довга 15 (Довга 15 а) існував на 1783 рік і поступове добудування до східної стіни житлових приміщень наступними власниками та перетворення об’єкту у нерівний П - подібний будинок видовженої форми.

У 2007 році в ході ремонтних реставраційних робіт ПП ВКФ «Будмонтажсервіс» відтворено мур житлових будинків.

Наступні роботи проведені у 1998 р., за дозволом від 9.12.1997 року № 283, що проводила Кам’янець - Подільська міськрайона організація «Меморіал»

( Голова О.Б. Корольов). Метою робіт став пошук фото негативів часів ІІ світової війни, котрі нібито сховано у подвір’ї садиби одним із архівістів у 80 – ті роки від знищення. Так як будинки були під лаштовані під архів, то з’ясовано, що неодноразово на подвір’ї відбувалось спалення різного роду документів, котрі небажані для розголосу. Тому досліджувались не будівлі, а місце на котрому стояв сарай.

Останнє вивчення проведене в липні 2009 року за дозволом від 9.ХІІ.2008 року. Досліджувалась яма 3.00*1.50 м по вул. Довгій 15 а, що утворена у ході ремонтно-будівельних робіт в середині підвального приміщення у східній частині будинку. В її південній стінці виявлено кістки та не значну кількість керамічних фрагментів. Тому вирішено з’ясувати чи підйомний матеріал відноситься до одного шару чи кістки належать до 30-х – 40-х років ХХ ст., а фрагменти кераміки в результаті різних господарських робіт на ділянці є пересипом більш ранішнього періоду.

Перед дослідженнями з’ясовано історію об’єктів за котрою садиба розташована у давніх вірменських кварталах Старої частини міста Кам’янця Подільського та репрезентує характерний тип забудови, розташованої на терасах. Сформувалася в ХУІІ – ХУІІІ ст. на основі давніх вірменських будинків ХУ-ХУІ ст., збудованих по обидві сторони від входу на садибу з боку вул. Довгої. В архівних джерелах другої пол. ХУІІІ ст., забудова названа «двориком». Іконографічні джерела підтверджують, що тут знаходилось два будинки: «П» - подібної конфігурації, витягнутий вздовж північної межі і другий з протилежного боку в плані мав «Г» - подібну конфігурацію. В 1758 р. садиба перейшла у власність до представником «патриціату» вірменської громади міста «Ясновельможного» Антонія Богуша.

В 1805 р. садибу придбано містом з перебудовою для проживання Подільського цивільного губернатора.

Будинку по вул. Довгій 15 а на архівних кресленнях цього часу відповідає «П» - подібний в плані будинок, що складається з двох частин: західна одноповерхова, східна – двоповерхова. Під західною частиною будинку знаходився підвал.

Будинку по вул. Довгій 15, відповідає будівля, що в плані має форму зворотної букви «Г», розташована в південній частині садиби. В архівних документах охарактеризований як кам’яний, ґонтом критий будинок. Складався з двох частин: західної одноповерхової і східної – двоповерхової, до східного фасаду будинку була прибудована прямокутна в плані будівля на високому цоколі, позначена на планах як стайня.

Перебудови першої половини ХІХ ст., торкнулися кам’яниці будинку по вул. Довга 15 – східна частина будинку розширена в південному і східному напрямі; до південного фасаду західної частини прибудований чотириколонний портик в стилі ампір.

В 1840 р. садиба була зайнята Цивільною палатою Благодійних «Пресутсвенных» місць, а в другій половині ХІХ ст., архівом губернського правління, 1910 р. казенною палатою. В 1925 р. будинки передані Кам’янець - Подільському Окружному архівному управлінню.

В роки війни 1941-1944 рр. забудова садиби частково зазнала руйнації. В ході ремонтних робіт у повоєнний період частина декору втрачена або замінена. До 1990 р. в будинках по вул. Довгій 15-15 а знаходився Хмельницький обласний державний архів.

Розкопки проводились вручну. Ґрунт знімався пошарово.

Глибина бралась від поверхні землі знятої підлоги першого поверху цокольного приміщення. Закладення шурфу робилось відповідно до проектованого на 1991 р., але дослідження започатковувались з відхиленням на 0.7 м північніше.

На початковому етапі постало ряд складних проблем, котрі вплинули на хід досліджень. В першу чергу верхні шари були зволоженими, але чим глибшим ставав розкоп, тим проблемніше було очистити знахідки від землі для добротнішої фото фіксації. З’ясовуємо, що всі приміщення значний час знаходилися без перекриття, а також дощові води робітниками не відведено від будинків на схили. Вода із подвір’я стікала у бік підвального (цокольного) приміщення. Після повного перекриття об’єкту на березень 2010 р., водовідведення так і не зроблено.

У закладеному розвідковому шурфі виявлено значну кількість вцілілого та фрагментованого керамічного посуду. Висловлено гіпотезу про те, що в цьому місці існувала вигрібна яма. Підйомний матеріал належав до ХУІІ ст., та часовий рубіж потрібно було звузити і з’ясувати наповнення ями керамічним посудом та іншими господарськими речами, котрі вийшли з ужитку і вірогідно були викинуті на смітник. В подальшому, версія піддана критиці та відкинута. На багатьох знахідках виявлено залишки їжі. У першій черзі робіт із стратиграфії з’ясовано, що кухонний посуд розміщувався на рівні -1.00 – 1.30 м від поверхні, тоді як у середніх шарах на відмітці – 0.6 – 0.8 м простежувалося розміщення лицьових виповнюючих кахель з румпами, під ними та поряд виявлено значну частину скляних фрагментів. Положення миски № 5 у шурфі та інших фрагментів керамічного посуду розвинули одну із думок, що посудини придавлені, а отже не могли бути викинуті на смітник цілими раптово після господарського використання.

Другою чергою робіт стало розширення розвідкового шурфу. У південно-західному куті на відстані 0.30 м від миски № 5 на глибині - 0.9 м розчищено залишки двох не до кінця згорілих дерев’яних колод або грубих дощок шириною 0.2 м й товщиною 0.10 м, котрі нахилені під кутом 15°. Під ними знаходилась значна кількість фрагментів кухонного керамічного посуду. Продовжуючи роботи по розширенню шурфу в різні сторони поступово вирисовувалась певна картина. Так, приміром, виявлено в східній стінці горизонтально розміщені одне до одного не до кінця згорілі перепалені колоди або дошки шириною 0.20 м. По заляганню культурних шарів, спостерігалось заповнення досліджуваного місця із західної сторони шурфу, що засвідчує похил перемішаного із землею перепаленого дерева (вуглинки). На глибині – 1.30 м від поверхні землі виявлено частину коричневої лицьової виповнюючої кахлі з румпою. За інвентарним описом знахідок - № 90.Навколо неї розміщувалась значна частина вапняних вкраплень із невеликими камінцями.

Перші два етапи відкрили перед нами певне розуміння того, що закладений розвідковий шурф закладений на місці певної будови. Тому вирішено у третьому завершальному етапі прослідкувати ширину й довжину досліджуваного об’єкту не порушуючи реставраційних робіт напівпідвального (цокольного) приміщення.

Останньою чергою робіт стала зачистка стінок відкритого квадратового об’єкту. У східній стінці об’єкту прослідковувались горизонтально розміщені не до кінця згорілі дерев’яні колоди шириною 0.2 м. В південній стінці розміщені горизонтально зігнилі колоди або дошки ( породу дерева на сьогодні не встановлено). Зачистка всіх стінок досліджуваного об’єкту вирисувало певну картину в тому, що південна, західна та північна стінки дерев’яної конструкції цілковито не зазнали пожару, тоді як східні дерев’яні конструкції зітліли повністю. Продовжити роботи стало небезпечно з огляду на те, що дерев’яна конструкція розміщена під бетонною кладкою, а тому розширення шурфу вже було не доречним. Останньою стала зачистка північної стінки досліджуваного шурфу із розкриттям дерев’яних горизонтальних перекритій. Розчищено північно-східних кут до материка. Материкова порода починалась на глибині – 1.00. Продовження вирішено в цьому місці припинити та не заглиблюватись в материкову породу з огляду на вологість ґрунту. Мета досягнута у фіксуванні всіх сторін дерев’яного об’єкту. В північній стінці по стратиграфії простежено й місце, де сполучалась яма, що утворена в ході будівельно-реставраційних робіт та досліджуваного розвідкового шурфу в котрім зафіксовано дерев’яний об’єкт. Якщо перші межі шурфу складали 1*1 м, то останні межі відповідали знайденій дерев’яній конструкції. На півночі її ширина - 2.00 м, на сході – 2.00 м, на півдні - 1.60 м, на заході - 1.80 м.

Витоки керамічного виробництва на Поділлі сягають у глибину віків. Археологічні матеріали засвідчують, що з кінця минулої ери у промислі відбувався поступовий перехід від ліпного способу виготовлення глиняних виробів до формування їх на ручному гончарному крузі. В цей період з’явилася також гончарна піч з вертикальною тягою, яка збереглася в кустарному виробництві й донині. Значний вплив на розвиток подільського гончарства справили середньовічні цехи. В Кам’янці у ХУІ – ХУІІ ст.. нараховувалось 25 різнофахових цехів. Серед них був і гончарний. У першій половині ХУІІ ст. гончарі краю поділялись на горшечників, мис очників, кахлярів, майстрів із виготовлення іграшок та прикрас з глини. Окремо були поливники ( це дає підстави припустити, що не всі в той час використовували поливу, а може й не володіли її технологією).

Виготовлення простого неполиваного посуду вимагало витрат, в основному, на глину та дрова. Однак для полив’яних та оздоблених розписом виробів необхідні були допоміжні матеріали: глет ( « шкливо», «голиво», «полива»), різноманітні фарбники для ангобів. Для «описки» неполиваного посуду використовувалася червона(«червінка») та біла глина, які або вимагали незначних видатків оскільки були доступні в природному стані. «Голиво» можна було придбати у крамарів фунтами, оками або на пуд. За відсутністю грошей майстер мав змогу купувати у цих крамницях необхідні товари в кредит. За таку послугу гончар зобов’язаний був розраховуватися посудом ціною на 10-15 % нижчою, ніж на ринку. На горн виробів необхідно було приблизно ½ пуди глету. Для фарбників продавали стружку міді, циндру, яку іноді купували і в ковалів, марганець(«броштейн»).

Спосіб укладання посуду в горно залежав від його якості, форми і об’єму. Неполив’яний посуд пакували «колодами» - один в один, полив’яний ізольовано, щоб не склеївся і не попсувалася полива.

Неполив’яний посуд випалювався один раз, поливаний – двічі. Випал починався звечора і тривав усю ніч на малому вогні. Полив’яний посуд називався « пережка». Після першої термічної обробки вироби витягали з горна, покривали поливою і піддавали випалу вдруге. Вивантажували посуд з печі після першого випалу майже півдня, стільки ж часу «глазурували» і стільки ж складали знову до горна. Другий випал відбувався швидше і тривав близько доби.

Звертаючи увагу на процентне співвідношення посуду в котрому варили страви й посуд в котрому подавали страви до столу, то слід відмітити, що одним із важливих принципів є термічна обробка продуктів – спосіб приготування страв, тобто залежало від конструкції домашнього вогнища. В Україні поширена вариста, так звана «руська» піч – вогнище закритого типу. Як і у всіх східних слов’ян, тут піч традиційно була багатофункціональною. Її використовували і для опалення житла, і для приготування їжі, і для випічки хліба. На відміну від цього деякі інші народи, хлібну піч переважно будували окремо, а вогнище відкритим. Тому в печі на Україні готували варену тушковану їжу й пекли хліб.

Таким чином в розвідковім шурфі, на нашу думку, представлено ту частину будинку де займалися приготуванням їжі. Складно вважати, що це кухня, проте загальний огляд предметів обмежується лише згаданим посудом, скляними виробами та ручкою столового прибору, котрий ідентифікувати складно (№ 118). Підтверджується версія, що загальна кількість горщиків різного об’єму є свідченням приготування варистої їжі. Це засвідчують варені кістки коня та корови, що були перемішані із фрагментами посуду,* котрий слід ототожнювати із польсько-турецькою війною, що розпочалась в кінці ХУІІ ст.

Велика турецька армія розпочала облогу міста 18 серпня 1672 року, котра тривала 9 днів. Вважаємо, що місто не було підготовлено до облоги і навіть турки самі уважали, що до початку вересня місто капітулює через нестачу їжі.

В ході бойових дій 27 серпня польський гарнізон капітулював. Уважалося, що фортеця протримається 2 місяці, тому її падіння на 9 день спричинило паніку у Варшаві. 2 вересня, в п’ятницю, у Кам’янці - Подільському було проведено урочисте читання корану на честь перемоги Мегмеда ІУ. Сім церков переробили на мечеті. Володарем призначили бейлербея Дніпровського регіону візиря Галіля-Пашу.

Підсумовуючи, констатуємо, що місто Кам’янець - Подільський має чотири легенди свого заснування. Поряд із Вірменською, Литовською, Дако-Римською - Археологічна версія і по сьогодні є не допрацьованою. Вона постійно дивує новими відкриттями, й цікава не лише щодо заснування міста, але й ті недавні часи, по місцинах котрих не існує людської пам’яті. Завдання науковцям – проаналізувати всі етапи становлення міста, його розбудови, вершини розвитку та етапи набуття нового статусу в підпорядкуванні міст, що в пізньому середньовіччі були невеликими поселеннями.

Великим надбанням 2009 року є знахідки кухонного та столового керамічного посуду, що виявленні в ході пошуково-польових робіт.

Вони є унікальними і свідчать про високу культури побуту населення Кам’янця - Подільського в кінці ХУІІ ст.

ГРАФІЧНІ ДОДАТКИ

Рис.1 Схема генерального плану.

І. Будинок по вул. Довга 15.

ІІ. Будинок по вул. Довга 15 а.

ІІІ. Будинок по вул. Довга 17.

4. Житлова забудова.

5. Башта Кравецька.

6. Башта Різницька

7. Оборонний вал.

8. Житлова забудова.

КАРТОГРАФІЧНІ ДОДАТКИ

Рис.7 Витяг з Плану 1797 року	Рис.8 Вигляд території з котрої походить кухонний керамічний посуд на мідьориті Кипріяна Томашевича.1672 рік.

Вибіркове фото цілих та фрагментарних археологічних знахідок, котрі пропонуються внести до основного фонду НІАЗ «КАМЯНЕЦЬ» за інвентарним описом знахідок

№ 1.	№2	№ 3
№4	№5	№ 8
№21	№23	№ 25
№ 32	№34	№ 48
№ 51	№53	№ 56
№ 61	№ 88	№64

 Джерела та Література.

Бевз В. Пам’ятки архітектури ХУІІ- ХІХ. Житловий будинок по вул. Довгій, 15 в м. Кам’янець - Подільському Хмельницької обл. Попередні роботи. - Т.І- книга І., Випуск І. шифр 91.-198.,Львів,1991.- С. 25.

Бевз В. Пам’ятки архітектури ХУІІ- ХІХ. Житловий будинок на вул. Довгій, 15 а в м. Кам’янці на Поділлі. Натурні дослідження. – Т.ІІ. – К. І.,Львів, 1992. – С.63,67.

Бевз В. Пам’ятки архітектури ХУІІ- ХІХ. Житловий будинок № 15 а на вул.Довгій в м. Кам’янці на Поділлі. Натурні дослідження. Т. ІІ. К.- І.Львів, 1992.- С.62.

Бевз В. Пам’ятки архітектури ХУІІ- ХІХ. Житловий будинок по вул. Довгій № 15 в м. Кам’янець - Подільському Хмельницької обл. Архітектурно-археологічні обміри. Т.ІІ.- К. – І, шифр 98 – 198/ 1, Львів 1991. –А.11.

Дозвіл від 9.12.2007 року № 283. на виконання розвідкового шурфу

По вул. Довга 15 ( теперішня Довга 15 а).

Корольов О.Н. Нагнибіда Р.В. Матеріали археологічних розвідок, проведених у процесі будівельних робіт у підвальному приміщені будинку на вул. Довга 15 а пам’ятки архітектури ХУІІІ ст., в м. Кам’янець – Подільському. Хмельницький обласний добровільний, культурно-просвітницький, правозахисний, благодійний осередок Українського товариства «Меморіал» ім. В.Стуса.( Далі «Меморіал» ) Кам’янець – Подільський., № 1.Дозвіл від 9.12.2008 року на здійснення пошуково-польових робіт зі встановлення місць масових поховань жертв війни, голодоморів та політичних репресій. 2010.- С.3

Папевська С. Історична довідка на житловий будинок (садибу) по вул. Довгій 15,15 а. Фонди НІАЗ «Кам’янець»

Корольов О.Н. Нагнибіда Р.В. Матеріали археологічних розвідок, проведених у процесі будівельних робіт у підвальному приміщені будинку на вул. Довга 15 а пам’ятки архітектури ХУІІІ ст., в м. Кам’янець – Подільському. «Меморіал».Кам’янець – Подільський., № 4 Нагнибіда Р.Звіт археологічних розвідок, проведених у процесі будівельних робіт у підвальному приміщені будинку на вул. Довга 15 а пам’ятки архітектури ХУІІІ ст. в м. Кам’янець – Подільському, 2010.- С.38.

Там само .- С 40 - 41.

Там само .- С 43.

Там само .- С 54.

Там само .- С 57.

Мельничук Л.С. Гончарство в другій половині ХІХ -ХХ століттях: Історико -етнографічне дослідження. – К.: Унісерв, 2004. - С.149 - 152

З.Клиновецька. Страви й напитки на Україні. Репритне видання.

Артюх Л. Ф. Післямова. - К.: «Час», 1991.- С.172

Derdej Piotr . Kamieniec Podolski 1672. Historyczne bitwy. Bellona. Warszawa. S.80-127.

Ферхад Туранли, Кемаль Озджан. Османські архівні документи про міжнародні відносини та відбудову Хотина ( ХУІІІ ст.).- Silva Rerum. Збірник наукових праць на пошану професора А.Перналя. Національна Академія наук України Інститут української археографії та джерелознавства ім.М.С. Грушевського(Львівське відділення).,Львів-2007.- С.441.

* Відібрані фрагменти кісток були направлені на експертизу на кафедру тваринництва Подільського аграрно-технічного університету. Лаборантами встановлено приналежність їх до великої рогатої худоби (варені кістки коня, корови) і птиці ( варені кістки дикої або свійської качки).

Нагнибіда Руслан Васильович

НІАЗ «КАМЯНЕЦЬ»